Тематично - літературний ранок до уродин Лесі Українки. Сценарій розваги для ЗДО.

   Сцена святково оформлена. В центрі – портрет юної Лесі Українки в обрамленні вишитих рушників, декоративних віночків з польових квітів.

У фойє розгорнута книжкова виставка творів Лесі Українки та творів живопису юних художників, а також робіт з вишивки, бісеру, пластиліну, соломки, коренепластики тощо.

 

Звучить мелодія пісні «Стояла я і слухала весну»

(сл. Лесі Українки, муз. Кирила Стеценка)

 

На сцені – ведучі в українському строї.

Ведуча 1  Дорогі діточки, вітаю на нашому святі!

                    Сьогодні ми вас познайомимо з творчістю відомої української поетеси Лесі Українки. Розповімо про її життєвий і творчий шлях, про твори, які вона дарувала дітям.

 

Дівчинка  1

 Мене весна на лузі породила

Заквітчану у проліски,

Водила вона мене за руку у лани,

На луки дальні, до верби старої,

Розщепленої громом весняним;

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала…

Дівчинка 2

Була я вільна і щаслива,

Та  якось вдень, коли скінчилася злива,

Я на отаві дудочку знайшла

Обвітрену, стару. Робітникові

Заграла я й почула дивну мову –

То мова муки людської була…

Дівчинка 3

Так вперше я відчула муку пісні,

яка співцеві сну не принесла.

Яка його будитиме й вестиме,

і сіятиме слово молоде,

Аж поки сам він хащами густими

Пробуджених від сну не поведе…

І я тепер на шлях ступити мушу.

Я поспішаю…

Я до вас іду.

 

Ведуча 2   За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 року, на Волині у місті Звягелі, у родині Косачів, народилася донечка. Сірооку, біляву дівчинку мама називала Лесею.

(звернути увагу на портрет)

 

                   Це потім вона стане великою поетесою, і її мужній голос пролунає на всю Україну і на весь світ. Леся виростала і мужніла. Усе її цікавило, захоплювало.

 

Ведуча 1   Зростала Леся у великій дружній родині, де панувала повага й любов одне до одного. У родині було двоє хлопчиків і четверо дівчат.

 

Ведуча 2   Леся навчалася вдома, завдяки матері, здобула добру освіту. У чотири роки дівчинка навчилася читати. Її улюбленою книгою була «Кобзар» Т. Шевченка.

У будинку, де жила Леся, ставили вистави, влаштовували Шевченківські свята, концерти народної музики.

 

Ведуча 1   Коли дівчинці було дев’ять років, вона написала свій перший вірш – «Надія».

 

Дит.        

           Ні долі, ні волі у мене нема,

                   Зосталася тільки надія одна:

                   Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

                   Поглянуть іще раз на рідну країну,

Дит.

Поглянуть іще раз на рідний Дніпро, -

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

Ведуча 2  Коли Лесі виповнилось тринадцять років, її вірші були вперше надруковані у львівському журналі «Зоря». Редактором журналу був у той час Іван Франко. Порадившись із донькою, мати добирає їй псевдонім: Українка. Відтоді пішли по всьому світу прекрасні поезії, підписані цим гордим і красивим ім’ям – Леся Українка.

                         А зараз послухайте вірші поетеси. Її перший друкований вірш «Конвалія». Конвалія – символ чистоти, вірності, краси. Це вірш про рідну українську природу, про ніч і струмок, про дощик і море, про весну і зиму.

 

На сцену виходять четверо дітей в українському строї

і по черзі читають вірші.

 

Дит.     

Вірш «Конвалія»

 

                   Росла в гаю конвалія

                   Під дубом високим,

                   Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго повтішалась

Конвалія біла, -

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

 

Дит

 « Ніч»   

     То була тиха ніч – чарівниця,

                   Покривалом спокійним, широким

Простелилась вона над селом.

Прокидалась край неба зірниця,

Мов над озером тихим, глибоким

Лебідь сплескував білим крилом.

 

Дит.

«Струмок»         

             З гір на долину

Біжу, стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

Всі гатки, всі запруди,

Бо весняна вода,

Як воля молода!

 

Дит.

« Дощик» 

 Дивлюся ранком –

Вже заволочено серпанком

Сіреньке небо, далі став.

Помалу й дощик накрапа,

І вогким холодком до хати

Зайшов притихлий вітерець.

 

Дит.

                   Стояла я і слухала весну.

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно – тихо шепотіла.

Дит.

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки.

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід – співучії пташки.

Дит.

Уже весняне сонце припікає

Вже й сон-трава перецвітати стала,

Вже з вирію поприлітали гості,

Он жовтими пушинками

Вже плавають на чистім плесі каченята.

 

 

 Ведуча 1 До десяти років Леся розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати, малювати, вишивати і дуже добре танцювала із братом «козачок».

Танок

Учасники дитячого танцювального колективу

виконують танець «Козачок»

 

 

Ведуча 2  У 1911 році, в Грузії, за декілька днів поетеса написала п’єсу «Лісова пісня». Дитячі спогади огортали її душу і виливалися у ніжну музику Лукашевої сопілки, що збудили від сну зеленооку лісову дівчину Мавку.

 

 

Звучить колискова пісня «Місяць ясненький»

на слова Лесі Українки, муз. Якова Степового.

 

Ведуча 1   В дитячий любий вік, в далекім ріднім краю

Я чула казку. Чула раз,

А й досі пам’ятаю.

Кохана сторона моя!

Далекий рідний краю!

Що раз згадаю я тебе,

То й казку цю згадаю!

Казки, перекази, повір’я навівали поетесі чудові рядки про Велета, про Мавку в зорянім вінку, про Лелію, про нерозумного горобчика, якого ніхто не хотів навчити розуму, поки біда його не навчила;

 

Казка : «Біда навчить»

Ведуча 1  Ніхто не хотів навчити розуму маленького горобчика ні поважна курка, ні мудра сова, ні крук. Багато чого горобчик навчився сам. А ми з вами будемо вчитися читаючи багато віршів, казок та різних цікавих творів.

 

 

Ведуча 2   Останні дні свого життя Леся Українка провела в Грузії, де вона лікувалась. У серпні 1913 року в оточенні рідних і друзів поетеса померла. Поховали Лесю Українку в Києві на Байковому кладовищі.

 

 

                  Дит.

                               *     *     *

                   Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

                   Щоб вільно по світі літати,

                   Щоб вітер розносив луну.

 

 

Ведуча 2 Ця мужня українка була і є взірцем служіння рідному народові. Вогонь  пісень Лесі Українки палає уже понад століття.

 

Ведуча 1  На цьому наш ранок закінчений.

                 Всім присутнім хочемо побажати

                 Щастя, здоров’я, статків і миру,

                 Здійснення мрій і веселого співу.

 Підготувала Христина КАШЕЦЬКА за матеріалами Терлецької К.Я.

Джерело:http://blogkateryna.blogspot.com/2016/04/blog-post.html

 

Леся Українка. Казка «Біда навчить»(інсценізація)

  

Казкар. Був собі горобець. І був би собі нічого горобчик, та та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрошки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти, де сяде, там і засне і що на очі навернеться,те і з’їсть. Тільки завзятий був до бійки. 

Казкар. Одного разу літав він зі своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та знайшли три зернятка. От наш горобчик і каже. 

Горобчик. ( наш ) Мої зернятка! Я знайшов! 

Казкар. А чужий собі. 

Горобчик. ( чужий ) Мої! Мої! 

Казкар. І почали битися. Та так б’ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір’я з них летить. Бились, бились, поки потомились, сіли один проти одного, надулися і сидять та вже й забулися, за що була бійка. Коли згадали.

 Горобці. ( разом ) А де ж наші зернята? 

Казкар. Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка з курчатами квокче та промов ляє. Курка. Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились. 

Горобчики. ( разом ) Що ти кажеш?

 Курка. Та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатами поснідала вашими зер нятками! Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то може б, з вас і птахи були!

 Горобчик. ( чужий ) Вчи своїх дурних курчат розуму,а з мене й мого розуму досить.

 ( пішов геть )

 Горобчик. ( наш ), замислився. А правда – краще бути розум ним. От курка розумна собі наїлася, а я мушу голодний сидіти.

 Казкар. Подумав, подумав горобчик, та й став курку просити. 

Горобчик. Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні! 

Курка. Е, ні. Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, он своїх діточок чималенько, поки то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів! ( пішла курка )

 Горобчик. Ну, що робити? Треба кого іншого питати, бо вже я таке не хочу без розуму жити!

  Казкар. Полетів горобчик у гай. Бачить на калині зозуля сидить. От він до неї: 

Горобчик. Тітонько, що я вас простиму.Навчіть мене розуму. У вас же нема своїх дітей, а то курки просив, то вона каже, що в неї й так багато клопоту.

 Зозуля. Ку – ку, ку – ку! А я от тобі що скажу. Як у мене сво- го клопоту нема, то чужого я й сама не хочу! От не –мала б роботи, чужих дітей розуму вчити! Це не моє діло! А от коли захочеш знати, скільки тобі літ жити, то це я можу тобі сказати. Ку – ку, ку – ку… 

Горобчик. Аби ти була жива, а за мене не турбуйся! 

Казкар. Полетів він геть, аж на болото, а там ходив бузько і жаб ловив. 

Горобчик. ( несміло ).Пане, навчіть мене розуму.Ви ж такі ро зумні. 

Бузько. Що,що, що? Тікай – но ти поки живий я вашого бра – та !..

 Казкар. Горобчик мерщій від нього, ледве живий від страху. Бачить він сидить на ріллі ґава і сумує. 

Горобчик. Дядино, чого ви так зажурилися?

 Ґава. Сама не знаю, синочку, сама не знаю. 

Горобчик. Чи не можете, дядиночко, мене розуму навчити? 

Ґава. Та ні, синочку, я й сама його не маю. А от коли ти вже так хочеш, то полети до сови: вона, кажуть, вельми ро зумна – розумна, то може вона тобі що порадить. А я до того розуму не дуже, Бог з ним!

 Горобчик. Прощавайте, дядино!

 Ґава. Щасливо. 

Казкар. Полетів горобчик до старого дупла. Бачить справді сидить ґава, та тільки спить. Горобчик. Пані! Чи ви спите? Пані! Пані! 

Сова. ( кричить, витріщивши очі ) Га? Що? Хто? Горобчик. ( злякано ). Та це я, горобець…

 Сова. Горобець? Який горобець? Не бачу! І яка вас лиха година по дневі носить? Оце напасть! І вдень не дають заснути… 

Казкар. І сова знов заснула. Горобчик не смів її вдруге будити. Сів на дубі та й почав ждати ночі. Коли це вже стало темніти, прокинулась сова та як заведе… 

Сова. Гу – гу – гу! Ти чого тут?

 Горобчик. Та я, вибачайте, моя пані, ще зранку тут чиджу. 

Сова. І чого? 

Горобчик. Та чекаю, поки ви встанете… 

Сова. Та ж я встала! Ну, чого тобі треба? Чого хочеш?

 Горобчик. Я хотів би вас просити, вибачайте ласкаво, чи не 3 могли б ви мене розуму навчити. Адже ви такі мудрі…

 Сова. Не на те  мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. Тікай – но ти, я то я голодна. ( горобчик втікає ) 

Казкар. Полетів горобчик світ за очі, десь у гущавину захова- вся та там і проспав аж до самого ранку.

 Сорока. Че – че – че!

 Горобчик. З ким ви, панянко, так розмовляєте?

 Сорока. А тобі що до того? Чи ба який цікавий . А хоч би й з тобою! 

Горобчик. Та я дуже радий, як зі мною. Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили. Сорока. А навіщо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму ле гше в світі жити, та таки й веселіше! А ти, голубчику, ліпше красти вчися, от як я, то тоді й розуму не треба. З великого розуму не тяжко й з глузду зсунутися; ти ось поговори зі мною, то я тебе навчу, як і без розуму прожити. Че – че – че – че… 

Горобчик. А бодай тобі заціпило, скрекотухо! Ото глушить! Цур тобі!

 Казкар. Зажурився горобчик, поглядає сумно по полю, а там чорний крук ходить, та так поважно. 

Горобчик. Навчіть мене розуму! Я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

 Крук. ( поважно ). Розум, молодче, по дорозі не валяється.Не Так – то його легко знайти. А я от тобі що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш.От тобі моя наука. А тепер іди: мені ніколи.

 Казкар. Полетів горобчик, засмутився. Більше ні в кого розуму не питав. Обридло вже. Посумував трохи, а потім і забув. Не зогледівся як і летечко минуло. Настала осінь з вітрами, дощами, а далі і сніжок став перепадати. Біда горобчикові: холод, голод. От і почав наш горобчик до розуму приходити. Почав до інших придивлятися. Соломку до соломки складає, гніздечко звиває.Горобці стали його поважати, радитися з ним. 

Казкар. Перезимував він зиму, а на весну вже став великим і мудрим горобцем; сидів він у гніздечку не сам, а з горобличкою. От виклюнулись гороб’ята – то вже не до гуляння було. А вже що господарний був горобець, то аж сусіди – горобці та знайомі горобчика дивувалися.

 Діти. ( разом ) Які ви, пане сусідонько, мудрі!І де ви того розуму навчилися?

 Горобчик.Біда навчила! 

Казкар. От вам і казочка, а нам бубликів в’язочка. 

Конспект заняття в музично - театральній студії

Тема: « Дія – основа сценічного мистецтва»

Мета: познайомити вихованців із умовним характером класифікації дії та спільно з дітьми знайти відповідь на питання: чим відрізняється дія від руху.

Методи: пояснення, показ, частково – пошуковий метод (застосування проблемного навчання), бесіда, вправи, ігри.

Тип заняття: вивчення нового, закріплення вивченого матеріалу.

Форма роботи: колективна, групова.

Обладнання: ноутбук, синтезатор, м’яч, ігрові  кільця, ігрові круги, роздатковий матеріал

Хід заняття

Доброго дня, дорогі учасники нашої студії. Сьогодні ми говоритимемо про сценічну дію, але для гарного настрою, налаштування на командну роботу, ми пограєм в гру «Оплески». А зараз продовженням буде гра «Передай оплеск» (передаєм в трьох темпах, рівномірно).

Добре, а зараз, спробуймо передати маску, чи міміку, яка зображує радість, розчарування, горе, здивування, образу. Для цього зараз кожен обере свою маску, а після цього ми розгадаєм, що ми передавали.

Тепер ми проведем артикуляційну гімнастику і розпочнем із розминки ротика: «Паркан – трубка», «Вікно»( відкриваєм рот, як пащу лева), «М’ячик», «Карамелька», «Воротар».

Згадаємо наші розспівки  «Скубі дубі ду» та «До ре до»

Приступим до скоромовок, повторим ті, які вчили минулого заняття і вивчим нові.

Тепер, ми з вами спробуєм імпровізовано створити казку «Ріпка». Прошу витягнути кожен свого персонажа (витягають зазделегіть підготовлені листочки з назвами персонажа). Увійдіть в образ, перевтільтесь у заданого персонажа. Я читаю казку, а кожен песонаж виконує свою роль.

Розминка під музичний супровід

У цій розминці уявімо собі, що ми переносимось в Країну Масок, ідем по дорозі цієї країни, я вам називаю емоцію і частину тіла, за допомогою якої ви цю емоцію передасьте:

§  сум за допомогою рук

§  гордість через спину

§  радість - лице

§  страх  - руки

§  радість – руки

§  страх – ноги

§  радість – ноги

§  здивованість – руки

§  здивованість – лице

§  задуманість – лице

§  іронія – лице

§  задуманість – руки, спина

§  агресія – руки, лице

Дякую.Молодці! ви виконали різні рухи за допомогою чого? Жестів та міміки

А зараз я розкладу перед вами листочки, будь ласка, підніміть їх. Покладіть на місце. А тепер уявіть собі, що це не просто шматок паперу, а чиясь загублена річ (документ) яку потрібно повернути, гаманець, гарний осінній листок, цікава книга, планшет. Наприклад, цікаву книгу, ми взяли, щоб прочитати і її читаєм. Що в нас появилось? В нас появилась ціль чи результат .Рух, це лише переміщення в просторі, а сценічна дія має початок і завершення, її ми виконуємо з якоюсь ціллю, щоб передати художній образ. А як досягнути цілі? Є три кроки: що я роблю, для чого я це роблю, як я це роблю? Наприклад, тварини можуть рухатись, але вони не діють.

Із зовнішніми діями ви вже познайомились, а ще є внутрішні дії. Наприклад, я буду називати, а ви виконуйте.

      Ви сидите, щоб:

§  сховатись, щоб ніхто вас не бачив, не знайшов

§  щоб слухати, що робиться на дворі і спостерігати, що робить котик

§  щоб дочекатись своєї черги і поки є час згадувати табличку множення

Отже, які бувають дії? (Зовнішні та внутрішні).А чи пам’ятаєте, за допомогою чого ми передавали емоції? (Міміка та жести)

Пропоную вам зараз згадати вправу і походити рівненько, під музику, з кругами на голові.

Для перепочинку, ми сядем і пограєм в гру, яка потренує вашу пам’ять та уважність.

Гра «Я подарую тобі»

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

Конспект заняття в музично - театральній студії

Тема: «Елемент техніки мовлення. Голос»

Мета: розглянути елемент техніки мовлення – голос

Методи: пояснення, вправи, ігри

Тип заняття: вивчення нового, закріплення вивченого матеріалу.

Форма роботи: колективна, групова, індивідуальна

Обладнання: ноутбук, роздатковий матеріал

Хід заняття

Гра «Будь ласка»

«Відповідь без слів»

1.Що ти вдягатимеш коли на вулиці холодно?(шапку, рукавиці, куртку)

2.Якщо тобі подарують кошеня, що ти робитимеш?(попещу, нагодую)

3.Що ти робитимеш, коли залишешся в лісі сама?(голосно кричати «Ау!»)

4.Як ти поводишся вдома, коли ти встала раніше, а інші ще сплять? (ходити тихенько, навшпиньках, не галасую)

5.Ти бачиш, що твій друг плаче, що ти робитимеш? (Утішатиму, обійму, зазирну в очі)

6.Навпроти тебе йде господар із бійцівським собакою, без намордника? (обійду обережно стороною)

7.Тобі дарують давноочікувану річ?(радію)

Дуже важливе значення для актора має голос — один із головних його інструментів. Промовець повинен мати таку силу голосу, щоб слухачі його добре чули. Голос потрібно пристосовувати до обставин: під час публічного виступу, наприклад, враховувати величину приміщення, під час камерного виступу, брати до уваги кількість слухачів, гуркіт довкола. Не можна перенапружувати голос, бо це призводить до порушень. Голосом ми можемо передавати і характер людини. Боязкі люди говорять, як правило, тихо, тоді як енергійні (або агресивні) майже завжди голосно. Бездушні люди мають переважно безстрасний, байдужий голос, тоді як голос веселої людини звучить бадьоро й радісно.Забарвлення голосу може мінятись від внутрішнього стану. Якщо мовець перебуває у стані депресії, слухач відчує це так само, як і його радісний настрій.

Говорити тихо й боязко – це така сама вада, як і надмірна гучність голосу. В першому випадку у людей складається враження, що перед ними людина, яка не має достатньої віри ні в себе, ні в те, що говорить. У другому – люди думають,  і здебільшого мають рацію, що людина яка говорить занадто голосно, намагається довести силою свого голосу те, чого не може зробити аргументами.

Голос може викликати у слухачів симпатію, антипатію, а може не викликати ніяких емоцій. Його можна тренувати і удосконалювати, особливо коли він має неприємне звучання внаслідок поганих звичок. Наприклад, дехто може мати монотонний, холодний голос.

Вправи на дихання

Артикуляційна гімнастика

Вправа, для дихання та голосу, «Люди -літаки»: набирання висоти, приземлення, вимкнути двигун.

Завдання для голосу – надайте свому голосу таке забарвлення, щоб запропонованій фразі (Я сьогодні,знов, їла морозиво) надати такі настрої: схвильовано, радісно, сумно, байдуже, хвалькувато, запитально, виголошуючи.

А зараз ми проспіваємо наші розспівки, а після цього розберемо нову пісню, яку ми будемо співати на виставі.

Гра «Оплески», «Передай оплеск»

Вправа «Цвітіння й прив’ядання»

1.     Уявити себе деревом, усередині якого рухається сік, починаючи від ступні та поширюючись нагору тілом – «стовбуром», сягаючи рук - «гілок», що стрімко «розквітають».

2.     Імітувати поступове прив’ядання дерева.

Гра на уважність. Хтось один уважно дивиться на групу, виходить, я міняю щось, заходить і має вгадати, що помінялось.

Виконати етюд « Несподівана зустріч давноочікуваних гостей» Завдання: ви відчиняєте двері і на порозі бачите того, кого дуже раді бачити і давно чекали.

Розбір п’єси, розподіл ролей.

Христина КАШЕЦЬКА

Страх і хвилювання на сцені

Мої вітання!
Переді мною багата на опис досвіду, цікаві ідеї, різноманітні історії  з педагогічної практики тощо,  книжка Дмитра Кабалевського «Як розповідати дітям про музику» .

 Хтось може закинути, мовляв, для чого сучасному педагогу такому (як тепер модно вживати терміни і ними «прикриватись») креативному, інноваційному, знадобиться інформація з такої «застарілої» літератури. Особисто я, відносно цього, вважаю що «все нове – це добре забуте старе» і «класика вічна».

Єдиний нюанс: книга пронизана комуністичною ідеологією, але завжди можна відсіяти зерно від полови.

Отже сьогодні ділюсь зерниною – уривком із розділу сьомого « Як вести розповідь про музику» - про хвилювання на сцені.

Дмитро Кабалевський пише, що кожен виступ завжди пов’язаний з хвилюванням і забирає немало нервової енергії.

Один з кращих диригентів XX століття – Шарль Мюнш говорив: «Коли, виходячи на естраду, я відчую, що не хвилююсь, - це означатиме, що як музикантові – мені кінець».

Хіба ж ці слова стосуються лише музиканта – виконавця? Я певен, що під ними підпишеться не тільки будь – який артист, але й будь – який лектор, будь – який оратор. Звичайно, хвилюванням своїм можна навчитися керувати, але позбутися його зовсім не можна, та й не треба. І боятися його не слід – його треба любити.

Інша справа – страх перед аудиторією. Це хворобливий стан, який не дав змоги не одному талановитому музикантові стати справжнім артистом. І не одному мудрому, ерудованому музикантові перешкодив стати хорошим оратором – лектором. Хвилювання й страх – це різні почуття, та й наслідки, звичайно, бувають різні.

Якщо ти не підготовлений до свого виступу, не знаєш, про що ти повинен говорити, чи не вивчив досконало те, що збираєшся виконати, - хвилюйся чи не хвилюйся, тут уже нічого не допоможе. Лишається одне – тремтіти від страху або ж до всього бути абсолютно байдужим (важко сказати, що гірше). Коли ж ти до свого виступу підготувався добре, то хвилювання стає не тільки природнім, але й необхідним почуттям під час публічного виступу, одухотворяє його, викликає все найкраще, на що ти здатний. А, найважливіше,  - таке істинно артистичне хвилювання передається слухачам, пробуджує в них найкращі почуття й думки.[*]

 Христина КАШЕЦЬКА

---

[*] Кабалевський Д.Б.
Як розповідати дітям про музику? / Д. Б. Кабалевський ; пер. з рос.: Н.Орлова . – Київ : Музична Україна, 1982 . – 320 с. : іл. – (Бібліотечна серія)

ПОРАДИ Й МАТЕРІАЛИ ДЛЯ БЕСІДИ НА ПЕРШОМУ ЗАНЯТТІ В ТЕАТРАЛЬНОМУ ГУРТКУ

Для ефективної організації роботи драматичного гуртка велику роль відіграє перше заняття. Про час і місце його проведення треба заздалегідь сповістити всіх гуртківців. Кімнаті, де воно проходитиме, добре було б надати святкового вигляду.

Провести заняття доцільно методом бесіди про мету, завдання та особливості роботи гуртка. Насамперед варто сказати про роль театру в житті людини, враховуючи при цьому, звичайно, вікові особливості вихованців. Театральний гурток, підкреслює вчитель, - це той самий театр, тільки не професійний, а аматорський, самодіяльний. Коли поставитись до постановки п’єс серйозно, то він може відіграти велику роль у розвитку, духовному зростанні вихованців.

Потім потрібно наголосити на тому, що театральний гурток допоможе вихованцям краще зрозуміти прочитані художні твори, особливо драматичні, глибше зрозуміти проведену в них авторську думку; від того, як гуртківці підготують виставу, багато в чому залежатимуть почуття і настрій їх друзів – глядачів.

А щоб вихованці зрозуміли, що заняття в гуртку – серйозна, нелегка праця, треба розповісти їм про особливості театрального мистецтва, мистецтва актора.

В класичному театрі  поєднуються мистецтво художнього слова, сценічних рухів, живопису і навіть архітектури. У практиках сучасного театру часто бачимо використання інсталяції та прийомів відео – арту. Театр впливає на глядача одночасно словом, звуком, світлом, рухом і ритмом. Це мистецтво колективне. В підготовці висвтави бере участь багато людей. Це – і драматург, і режисер – постановник, і актори, і художник, а іноді і композитор. Кожен з них є автором виконаної творчої роботи: драматург – автором п’єси, режисер –постановки, художник – декорацій і костюмів, композитор – музики, актори – співавторами окремих образів.

Крім них виставу готують костюмери, електрики, бутафори, звукооформлювачі. Вони теж є співавторами спектаклю. Усі вони допомагають створити в глядача відповідне розуміння явищ життя, певний настрій. Кожен досягає цього по – своєму залежно від можливостей і засобів його праці: художник – фарбами, музикант – звуками, електротехнік – світлом, звукооформлювач – апаратурою і т.д.

У театральному мистецтві велику роль відіграє почуття відповідальності за доручену справу. Байдужість одного з учасників спектаклю може звести нанівець працю всього колективу.

Тому слід роз’яснити гуртківцям, як важливо додержувати залізної дисципліни. Тільки дисципліна і ділова обстановка може сприяти створенню атмосфери, без якої неможлива справжня творчість.

У бесіді з гуртківцями особливу увагу слід звернути на роль актора в створенню спектаклю. Кожний співавтор вистави закінчує свою роботу над ним до того, як її показують глядачеві, а актор на цей час здійснює тільки підготовчу роботу над роллю. Основа його діяльності проходить вже у виставі перед очима глядачів, причому він, за допомогою тієї чи інакшої інтонації, міміки, рухів, жестів може доповнити або навпаки, спотворити його. Потрібно, щоб актор правильно використав матеріал, підготовлений його співавторами. Тоді й глядач правильно сприйматиме кожне слово., кожний предмет оформлення, кожний звук і шум, включені в спектакль. Якщо за сценою пролунав звук і актор сприймає його як постріл, то й глядач ставиться до нього як до пострілу: коли за сценою пролунає навіть справжній постріл, але актор не прореагує на нього, то й глядач вважатиме цей звук випадковим.

Отже, актор є немовби посередником між усіма співавторами спектаклю і глядачем. Звідси зрозуміло, яку величезну роль у театральному мистецтві відіграє актор, яка відповідальність покладається на нього.

Керівник у вступній бесіді настроює гуртківців на серйозну, вдумливу роботу. Він роз’яснює, що будь –який  успіх – наслідок наполегливої праці, що створення сценічного образу і вистави вцілому – складний творчий процес, що добрих результатів не можна досягнути швидко і легко, але, досягнувши їх, виконавець переживає ні з чим незрівнянне почуття творчого задоволення від усієї праці.

Гуртківці повинні знати, що успіх на сцені залежить головно від того, як вони працюватимуть над своєю роллю.

Щоб гуртківці усвідомили необхідність занять з сценічної грамоти, потрібно пояснити їм, що актор, створюючи сценічний образ, повинен користуватись власним матеріалом, тобто мімікою свого обличчя, рухами тіла, голосом тощо. А для того щоб дії й переживання на сцені були правдоподібними, треба опанувати техніку актора, яка допоможе викликати й виявляти потрібні почуття. Як музикант повинен опанувати техніку гри на музичному інструменті, поет – техніку віршування, так і актор мусить знати технічні способи гри на сцені.

Після першого організаційного заняття треба прочитати п’єсу й обмінятися враженнями про неї, розподілити між учнями ролі. Наступні три – чотири заняття проводимо з сценічної грамоти.

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

З видання Копець З.А. Театральне мистецтво в школі. – К.: Рад. школа, 1971., 128 ст ( ст. 26 – 28)                 

Свято на честь Т.Г.Шевченка в театральній студії (вікова категорія вихованців: 3 – 5 років)

Тривалість – 30 хв.

Учасники - 10 дітей та керівник театральної студії.

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка,  виставка творів Т. Шевченка, на столі, застеленому вишитою скатертиною, «Кобзар», свічка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря.

Дитина 1

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.

А на полі жайворонок,
Соловейко в гаї -
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають.

Всі діти виконують пісню  про весну (на вибір керівника)

Ведуча (керівник театральної студії) 

  Щовесни , коли тануть сніги
І на рясті просує  «веселка»
Повні сил і живої снаги ,
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Саме в такий березневий  світлий час яскраво засяяла над Україною зірка Т.Г.Шевченка – пророка, поета , художника.
Сьогодні ми зустрінемося з великим українським поетом Т.Г.Шевченком. А чому саме зараз? Бо день народження і день смерті є у березні(9-10). Між цими двома березневими днями 47 років життя , яке стало славою і гордістю українського народу.
Сьогодні ми звертаємося до поета , який став для України заповітною думою , її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь його душі ( запалює  свічку ) запалить у наших серцях іскорку віри , надії , любові до рідної землі , свого народу.

Дитина 2

В ці дні березневі                       ,

Линуть співи всюди

Шевченка вітають                      

Всі вкраїнські люди.   

              

І дорослі, й діти                         

 Його величають.                       

І по всьому світу                       

 Його прославляють.

Ведуча

 (розповідає про Тараса Шевченка, свою розповідь ілюструє презентацією)

Народився Тарас Шевченко в селі Моринці на Черкащині у бідній родині . Батька Тара-са звали Григорій Іванович, а матір – Катерина Якимівна.
Жили вони в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а сім’я була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. А звали їх: Катерина, Ярина, три Марії, Микита і Йосип.
Старша сестра Катерина була Тарасові за няню. Вона доглядала меншеньких дітей, годувала їх, коли батьки працювали на панському полі, поралася в хаті й надворі. Тарас дуже любив свою сестричку-няню, слухався її. Він був допитливий, вразливий, усім цікавився. Любив малий Тарас бавитися з дітворою, а ще більше слухати казки, пісні. Прийде, бувало, мати з роботи, сяде відпочивати, згорнувши свої натруджені за день руки, а він до неї горнеться, просить казку розказати, пісню заспівати. А ще більше любив Тарас розповіді діда Івана Шевченка. Слухати його збиралася не тільки сім’я Шевченків, а й багато сусідів. Дідусь розповідав про героїв, які боролися за правду, за краще життя простих людей, розповідав про повстання селян-кріпаків проти панів. Оповідання діда Івана будили у Тараса думи про долю кріпаків.
Дитяча радість Тараса потьмарилася горем ще в дев’ять років, коли померла мама. А через два роки помер і батько.

І почалося страшне сирітське життя. Тарас оселяється у дяка в школі - як школяр і дяків помічник.  Він за те що вчився мусив виконувати всю роботу в школі та вдома у дяка. Небагато пройшло часу, але багато змінилося в житті хлопця. Він відчував потяг до поезії, малярства. В 14років його забирають працювати до поміщика - пана Енгельгарда. Важкими були його дитячі роки...

    - Почав писати вірші Тарас ще в дитинстві. Перша його збірка вийшла під назвою «Кобзар» . Знаєте чому?
Коли Тарас був малий, він любив слухати пісні про народ, його життя. Ці пісні співали дідусі і грали на кобзі. Їх називали кобзарями. А Шевченко писав вірші про народ і тому назвав свою книгу «Кобзар».

Всьому світові відома ця збірка
Вірші Шевченка перекладені різними мовами
     - Діти, чому ця книга називається «Кобзар» ?

Діти, а які вірші Т.Г. Шевченка ви знаєте?

Дитина 3

 Світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі поволі

Стоять собі, мов сторожа,

 Розмовляють з полем.

Дитина 4

    Сонце заходить, гори чорніють,

     Пташечка тихне, поле німіє,

     Радіють люди, що одпочинуть,

     А я дивлюся… і серцем лину

     В темний садочок на Україну.

Дитина 5

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Дитина 6

Тече вода із-за гаю
та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
помеж осокою.

А качечка випливає
з качуром за ними,
ловить ряску, розмовляє
з дітками своїми.

Дитина 7

Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати
в садок погуляти,
порадитись, кого б то їм
своїм зятем звати,

Дитина 8

Зоре моя вечірняя, 

Зійди над горою, 

Поговорим тихесенько 

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою 

Сонечко сідає, 

Як у Дніпра веселочка 

Воду позичає. 

Як широка сокорина 

Віти розпустила... 

А над самою водою 

Верба похилилась; 

Аж по воді розіслала 

Зеленії віти, 

А на вітах гойдаються 

Нехрещені діти.

А про що писав в своїх творах Т.Г. Шевченко?
(відповідь дітей -  про природу та красу рідного краю, про минуле тяжке життя, про свою сім'ю, про любов до матері, жінки)

     - Багато віршів написані Шевченком покладені на музику. Це пісні «Заповіт», «Тече вода з –під Явора», «Реве та стогне Дніпр широкий»,«Стоїть гора високая», «Думи мої думи», «Садок вишневий коло хати», «Ой, у полі калина» та інших. Одну з пісень – «Зацвіла в долині» -  на сл..Т.Шевченка ми вивчили і сьогодні заспіваємо для гостей.

Дитина 9

 Уклін тобі, Тарасе,
Великий наш пророче,
Для тебе вірно б'ється
Те серденько діточе.

Ти кажеш рідний нарід
І рідний край кохати,
Для нього кажеш жити,
Для нього умирати.

Дитина 10

 Ось тут, перед тобою
Ми, українські діти,
Святочно прирікаєм
Сповняти ті завіти.

 На службу Україні,
На честь,на діло гоже
В ім’я  святої правди
Благослови нас,Боже!

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА