Велосипедом з Брюхович до Крехова

На свято літнього Миколая помандрували до Крехівської святині.

Брюховичі

Маршрут розпочали із Брюхович. Дорога вела мальовничими просторами Розточчя через села: Бірки – Ясниська – Буда – Туричє (Турича) – Дубровиця – Майдан і Фійна.

Церква святого Миколая, поч.XX ст., на території КЗ ЛОР " Навчально - реабілітаційного центру I - II ступенів святого Миколая"

Церква УГКЦ святих Володимира і Ольги у с.Бірки.
Архітектор Микола Рибенчук.

Протягом цілого шляху зустрічались лелеки: у гніздах над людськими оселями, в полях, луках, у небі (бачили, як лелечат вчили літати).

Ми, українці, завжди віримо і знаємо, що лелека щастя приносить!

Відлітає лелека у далекі теплі краї і завжди знаходить дорогу в рідну оселю, приносить на своїх крилах весну людям. А який він добрий сім’янин! Як шанує свою подругу, допомагає їй. Він добрий батько, пильно доглядає своїх пташенят. Вірнішого подружжя, як лелеки, нема. Вони паруються раз і назавжди. Якщо одне з них гине, то друге живе далі самотньо. Вірність найщиріша у лелек.

У с.Дубровиця, завдяки встановленому знаку, дізнались, що знаходимось біля лінії Головного європейського вододілу.

Головний європейський вододіл  - 

лінія, що розділяє басейни європейських річок, одні з яких впадають до Атлантичного океану і морів північної Атлантики, інші — до Середземного моря і морів басейну Середземного моря (а також до Каспійського моря).

Головний європейський вододіл ділить Європейський  континент по всій його довжині на дві частини — умовно північну і умовно південну. Починається вододіл на крайньому південному заході Європи, проходить через Іспанію, Францію, Швейцарію, Австрію (крайній захід), Німеччину, Чехію, Словаччину, Польщу (крайній південний схід), Україну, Білорусь і Росію (європейську частину). На сході Головний європейський вододіл закінчується в Уральських горах.

І ось дістались Крехова.

Зодягнений у маєво лісів,

Задивлений у Крехівську долину

Біліє монастир на тлі віків,

То Бог на землю опустив перлину...

(Петро Шкраб’юк)

Найвизначнішим тут є чоловічий монастир чину св.Василія Великого. Це один з кращих архітектурних ансамблів України оборонного характеру.

Святу обитель оточують давні оборонні мури з вежами.

Комплекс Крехівського монастиря має форму неправильного п'ятикутника: мури, келії, чотири вежі (одна з них – дзвіниця) та в'їзна брама.

Брама Крехівського монастиря збудована 1776 році в бароковому стилі. До неї через оборонний рів перекинуто кам’яний міст.

Історія Крехівського монастиря розпочалася у 1613 році. Саме тоді два ченці Києво-Печерської лаври Йоіл та Сильвестр прийшли на гору Побійну, вирубали у скелі печеру та поселились у ній. Відомо, що землі під будівництво монастиря ченцям подарував великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський.Поступово збільшувалось число монахів і вони вирішили побудувати храм. Так з'явилася дерев'яна церква святих Петра і Павла, згодом ще дві – Преображення та Святої Трійці. Поряд побудували дзвіницю та монаші келії.Часи були непевні, раз по раз край спустошували татарські набіги, то монастир у 1669 році вирішили перетворити на фортецю. Відомо, наприклад, що через три роки по тому турки обложили монастир, однак здобути твердиню так і не змогли. На території монастиря від ворогів не раз ховалися не лише ченці, а й мешканці довколишніх сіл. Під час тих подій 1672 року ченцям та місцевим мешканцям обороняти Крехівський монастир допомагали козаки під головуванням майбутнього гетьмана Івана Мазепи. Один із ченців пострілом з гармати вбив племінника кримського хана Селім-Герея. Саме убитий очолював тоді турецько - татарський загін. На знак помсти хан віддав наказ спалити монашу обитель і стратити усіх, хто у ній перебуває. Гетьман П. Дорошенко зганьбив монахів, виславши їм строгого листа: цей документ був лише дипломатичним кроком для турків і татар, щоб вберегти святиню від грабунку. Монахи виплатили викуп у сумі 40 тисяч талярів.

Перлиною монастиря є кам'яна церква Преображення Господнього зведена у 1721 - 1737 роках. Архітектором храму був Діонісій Сінкевич, а іконостас розмальовував відомий український художник Василь Петранович.

Ми бачимо чудотворну ікону святого Миколая Чудотворця, архієпископа Мирклійського. Історія появи цього образу в Крехові достеменно не є відомою. хоча, за переказами, її до обителі з Білої Русі приніс засновник монастиря Йоіл. Численні дива та зцілення прославили цю ікону на весь християнський світ. У XVIII столітті її вбрали у срібні та золочені шати. Через багато років вони почали псувати образ Миколая, тож прикраси зняли, і у 2002-2003 рр. відтворили первісне зображення.

Також у церкві є чудотворна ікона Богородиці.

Хоч це ми вже згадували, та ще раз зазначимо, що будівництво мурованих укріплень монастиря (друга пол.XVIIст) вимагала тогочасна ситуація, повֹ’язана з постійними татарськими набігами. Так постають потужні оборонні мури з бійницями та вежами. Територія оточується глибоким ровом та валом.

Північно-східна вежа була з часом переобладнана під дзвіницю з високою бароковою банею.

Дерев'яний храм відбудований у 2002 році. Це церква Покрови Пресвятої Богородиці.

 До Крехова щороку прибуває тисячі прочан. У лісі поруч є Хресна дорога, каплиця та поруч джерело з цілющою водою, печери, про які ми згадували на початку - де жили перші монахи.

 На полі, перед в’їздною брамою, споруджена літня сцена, звідки служаться Літургії, а також відбуваються концерти, духовні зустрічі.

Ми прощаємось із Святинею і вирушаємо додому.Аби урізноманітнити дорогу, навпроти с. Ясниськ звертаємо у напрямку с. Рокитно.

У Рокитно, в центрі села, при дорозі, ми побачили пам’ятку дерев’яної архітектури - церкву Собору Пресвятої Богородиці, зведену 1864 року.

Обабіч є дерев’яна двоярусна квадратова дзвіниця, вкрита пірамідальним дахом.

Біля церкви зустріли місцевого мешканця, представився паном Ярославом, який розповів про давнє городище, яке є над селом; вали, що його оточують, давній хрест, поховання вояків УГА, старий і новий цвинтар. Цікавинкою була інформація (яка не стосується історії)...., що неподалік є болотиста місцевість, де живуть бобри.

Виїхали над Бірками і щасливі прибули до рідних порогів).

Зацікавлених, запрошую  на мої екскурсії рідним краєм.

Мандрували Соломія Василина та Христина Кашецька, дня 22 травня 2020 року Божого.

Текст підготувала Христина Кашецька©

Світлини Соломії Василини та Христини Кашецької©