"Із тисяч літ – величний день: Іван Павло Святійший з Риму всміхнувсь, назустріч йде". Спогад з 2001 року.

23 – 27 червня 2001 року  в Україні вперше перебував Папа Іван Павло II 

(25 червня Святіший прибув до Львова).

 Інститутом розвитку міста було організовано проект (книга привітань, що вручена Папі під час його перебування) «Весь Львів вітає Папу»

Текст привітання моєї бабусі -  Віри Лінинської:

«Святіший Отче!

З синівською любовֽ’ю і відданістю вітаємо Вас на нашій знедоленій  українській землі!

У злуці з Вашими молитвами молимось за всеобєднуючу любов у Христі між всіма людьми та за єдність нашої Церкви.

Ваша Святосте!

Просимо про завершення беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрея Шептицького, ревного подвижника Церковної єдності, якого наш український народ вважає своїм опікуном.

За посередництвом і молитвами Митрополита Андрея наша родина отримала особливі чудодійні ласки.

Просимо Вашого благословення

Ваші у Христі

родина Лінинських

Петро, Віра, Андрій, Марта, Ганна»

З мамою, в ті дні, відвідала зустріч із молоддю на Сихові, а з бабусею взяли участь в Літургії, що відбувалась на території Іподрому.

В нас, на диво, немає жодної світлини з тих днів, але збережене  запрошення, а також вирізки і спецвипуски газет  та  чернетка з вітаннями  моєї бабусі Віри .

Сьогодні та кожного разу, думками повертаюсь в ті дні, коли чую пісню – славень приїзду Святішого, написану  і виконану Тарасом Курчиком, «Нам Україну благослови»

Прийшла пора нам, побратими,
Знову зібратись, врешті, всім,
Не терпить час, ідуть години,
Чи бути нам, чи ні.
І землю, й рід свій не забули
Ми, пізнавши цілий світ.
Вкраїні, віримо, здобудем
І велич і слави цвіт.

Приспів:
Ти Україну благослови,
Небесний Отче наш, благаєм ми:
Єдину в світі, в житті одну
Нам Україну збережи святу.

Радіймо всі любов’ю, миром,
Із тисяч літ – величний день:
Іван Павло Святійший з Риму
Всміхнувсь, назустріч йде.
Радіє сонце, зорі, небо,
Святістю сіяє все,
Вкраїно люба, Бог для Тебе

Свій Промінь щастя шле.

Христина КАШЕЦЬКА©

Великий секрет.Не закопати свій талант, даний Богом

Індіанське оповідання

        «… Коли зернятко з рук  старого рільника впало на землю  поміж великі зерна пшениці, залунав тихенький сміх між борознами. Як воно попало туди, це маленьке, смішне зерня?! Навіть старі трави у рові поруч не бачили такого! Високий овес, голосно промовив свою думку: « Почервонію, якщо з нього вийде навіть й один листочок».

Зернятко почувало себе пригнобленим від цих голосів погорди і зневаги, які вітер розносив по всіх усюдах; але воно не скорчилось, не погодилось на долю бути увесь час тільки малесеньким чорним зернятком. Воно ж теж могло щось робити! І почало мріяти, що може вирости високе – високе…навіть вище від кукурудзи.

«Хто зна, може й овес змушу почервоніти!» - подумало. Хотіло досягнути мети за всяку ціну. І не зважало, що грубі зерна пшениці сміялись з нього на увесь голос. Пустило коріння у вогку й соковиту землю…

Зима була дуже важкою для нього. Але прийшло літо, і прохожі, здивовані, вказували на високе деревце, що височіло над широкими ланами пшениці.

Прийшов туди також і Господь, побачив його й зрозумів велике терпіння під час зими, то і подумав нагородити своїм словом його довіря до себе самого: "Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з всього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його." (Матвія 13:31-32)  

І якщо важко вірити

Щось дуже важливе є для кожного із нас у цьому оповіданні.

Це зернятко, що впало з рук Божих на землю – це ти. Інколи в це важко повірити – повірити, що з зернята може вирости високе, могутнє дерево, що ти – особа – чудо, така, про яку пишуть у журналах, знімають сюжети, якою захоплюються, людина, яка надихає інших. Якраз саме у тобі (і це та таємниця, яку сьогодні тут відкриваємо) є сили, щоб стати великим деревом, більшим від інших! Є сили, щоб стати чимсь надзвичайним! Навіть якщо важко в це повірити, навіть якщо над цим сміються, як над зернятком гірчиці.

Доказ цього? Сам Ісус сказав: «…покликав рабів своїх(так і тебе) і доручив їм своє майно. Одному він дав п`ять талантів( мільйони доларів), іншому ж один талант…» - ось скарб! Непомітно для інших ти приховуєш, не знаючи, мільйони! Ісус не міг сказати неправди. Отож ти можеш бути мільйонером – і мільярдером! – якщо хочеш. Скарб є. Потрібно його відкрити, витягнути, кинути в торгівлю, купувати, вживати…

Так як старт чемпіонів

Признаюсь тобі, що тут, рука мені тремтить. Хвилююсь за тебе. Можливості бо є дві: або ти повіриш мені (краще – повіриш Ісусові) і, як зернятко, починаєш працю видобування аж до дна; або не повіриш мені: «гарна уява – казка» скажеш, і відволічешся від цієї статті. І тоді надходять мені сумні думки – ще один талант не відкритий, ще один скарб втрачений, знищений.

Так як корабель із золотом, що потонув на дно моря. Чи служить він комусь? А скільки таких є людей – втоплених кораблів, дуже багато – забагато в нашому світі…Живуть, гнуться як стебла трави, куди вітер подує. А могли бути деревами. Високими, плодоносними деревами.

Закінчився виклад думки, а тепер з терпеливістю думаю про тебе. Повіриш? Чи почнеш в цій хвилині нове життя, величне й перемагаюче, як старт чемпіонів?

Пригадую Ісусові слова: «Якби ти знав дар Божий!» Ця хвилина позначила б дату народження ще однієї великої, цінної людини на світі. Залежить лише від твоєї віри. Перший секрет, щоб виконати великі речі – це впевненість, що ти їх виконаєш.

Багато років тому жив один хлопець – Домінік Савіо. Не більший, як зернятко. Одного дня хтось сказав йому, що має скарб в собі… Від того дня він не залишився байдужим і вже за недовгий час про нього почали писати в часописах, книжках, 400 мільйонів католиків називають його «великим» святим. Йому вистачило хвилини, в якій він повірив у свій захований скарб.

Молюся

Я ніколи не думав. Господи, що в мені захований скарб. Але Ти впевнюєш в цьому мене. Мені Ти дав таланти:розум, волю, доброту, щедрість, захоплення найважчим і найбільшим завоюванням…

Допоможи мені, Господи, завжди краще відкривати цей скарб, що Ти мені дав, примножувати його, дарувати його щедро для добра тих, хто навкруг мене. Навчи мене ніколи не задовільнятися посередністю.

Вирішую

Беру аркуш паперу й пишу три добрі якості, що, на мою думку, я отримав від Бога. Дякую Йому й прошу, щоб він допоміг мені зберегти їх і примножити.

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

З видання «Так будується людина»/Самовиховання молоді/Українська Папська Мала Семінарія/Репринтерне видання на замовлення оо Селезіян/ Видавництво Монахів Студитів «Свічадо», Львів , 1992 – 122с. (с.10-13)

Готуючись до Великодня, вивчаймо гаївки!

Вітаю, шановні друзі!

Наближається велике свято - Христове Воскресіння. Однією із багатьох його традицій є водження гаївок - веселих весняних забав, жартів і жвавих хороводів.

У моїх руках книга, яку я й колеги не один рік використовували у педагогічній практиці - це "Гаївки" (упорядник Галина Потюк). У ній зібрано 18 найпопулярніших гаївок з нотами й описом забав. Як зазначено в анотації до книги "Для тих, хто шанує добрі українські традиції, любить співати й танцювати", а я ще додам - для тих, хто цього навчає своїх дітей  й вихованців.

Отже, запрошую знайомитись

      Найважливішими в гаївках є рух, жвава міміка та веселість, швидкий темп, голосний спів, виразні слова. Звичайно, потрібно пильнувати, щоб спів та рухи були злагоджені та красиві. Пам’ятаймо, що наші діти також хочуть доторкнутися до тих скарбів, які впродовж віків зберіг український народ. Нема більш могутнього виховного засобу, як живий приклад дорослих, оточення. Найцікавіші програми, найкращі підручники, найбільш ерудовані вчителі, найпатріотичніші заклики, найдієвіші закони не дадуть дитині того, що дасть безпосередня участь в дійстві, яке зберегла народна традиція.

     Гаївка - безцінний скарб української культури, своєрідний літопис українського народу, відбиток розвитку світогляду українців. То ж вкладімо і ми свою лепту в продовження та творення українських народних традицій.

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

Вчимо дітей основних чеснот: послуху, справедливості, любові, побожності

Ці чотири чесноти містять все, до чого повинно прагнути батьківське виховання.

Через послух, як через міст, ми приведем дитину до всього. Що від неї вимагається. Дякуючи послуху дитина отримає позитивні риси і поступово позбудеться від небажаних .

Зрозуміло, ми будем вимагати від дитини послух не лише  зобов'язаннями   і заборонами, винагородами і  карами, але також і особистим прикладом, використовуючи прагнення дитини наслідувати та її розум, що розвивається.

Таким чином, послух – це міст, засіб, який допомагає досягнути справедливості та любові – двох чеснот, які Синод, присвячений сім’ї вважає основою і метою будь – якого виховання.

Якщо в поведінці дитини проявляється справедливість, яка кожному дається стільки, скільки потрібно, а також любов, яка дає ще більше, аніж справедливість, то загалом можна сказати, що дитина вихована.

Ці дві чесноти тісно пов’язані між собою. Любов без справедливості неможлива, а справедливість без любові неповноцінна. Та незважаючи на те, що вони так тісно пов’язані між собою, горе тому вихованню, яке стирає між ними різницю.

Кожного разу, коли дитина отримує подарунок чи просто відчуває доброзичливе відношення батьків, вона повинна розуміти, виявляють до неї справедливість чи любов – чи дають йому те, що він заслужив, чи йому дають дещо більше.

Тільки в тому випадку вона не буде висувати неправомірні вимоги і не буде забувати висловлювати вдячність за все, що отримує. Якщо дитина навчиться проявляти ці дві чесноти у відношенню до оточуючих, вона стане тою, якою ми хочемо її бачити.

Проілюструймо думку наступним прикладом.

Маленький Павло сидів за столом. Висунувши язик, він щось зосереджено писав на великому аркуші паперу.

-         Що ти там так старанно пишеш? – запитала його мама.

-         Рахунок для тебе! – відповів хлопчина, не відриваючись від свого заняття.

-         Мені дуже цікаво, - усміхнулась мама.

-         Коли буде готово, побачиш сама!

Списавши цілий аркуш, він показав його матері, і вона почала читати вголос:

Рахунок Павла Василевського для мами.

v за принесення вугілля 3 рази                    300 грн

v рубання дров 3 рази                                  600 грн

v за принесення води 6 раз                           600 грн

v за принесення хліба з крамниці                 50 грн

v за підмітання кухні в суботу                      40 грн

       Загальна сума                                                       1590 грн

-         Ти ж даси мені ці гроші – я ж їх заробив! – наполягав хлопчик.

-         Але  лише спочатку я на іншій стороні напишу свій рахунок, - усміхнулась мама.

-         Твій рахунок? – здивовано запитав хлопчик. – Ти теж щось заробила в мене?

-         Та, зовсім небагато! – відповіла мама.

-          

Вона взяла ручку і почала писати.

Рахунок пані Василевської для її сина Павла.

v вісім років йому готувала їжу                 0 грн

v дві тисячі раз його мила і зачісувала      0 грн

v вісім років прала його одяг                     0 грн

v п’ятдесят раз зашивала його штани        0 грн

v сто раз доглядала його, коли він хворів 0 грн

          Загальна сума                                                        0 грн

Уважно прочитавши рахунок мами, хлопчик густо-густо почервонів і запитав:

-         Але чому ти всюди написала: нуль гривень?

-         Тому що мама своїй дитині все дає безкоштовно, - відповіла пані Василевська – Але тобі я дам твої  1590, які ти заробив…

Але тут хлопчик запротестував.

-         Ні, мамо, ти не повинна давати мені нічого…ні однієї гривні. Твоя сума повинна бути в тисячу разів більша, аніж моя. Я не можу тобі її сплатити, навіть якщо буду жити ще сто років.

Засоромившись, хлопчик порвав свій аркуш і жбурнув його у вогонь…

Побожність, остання із названих чеснот, робить виховання дитини не лише більш легким, але  й приводить його до бажаної мети.

Лише Бог абсолютно знає людське серце, і лише Він може його змінити. Батьки, які займаються вихованням – всього лишень  Його помічники, і це лише до певного часу. Бог завжди залишається з їх дітьми і, враховуючи сприняту ними побожність, береже і вдосконалює все добре, що в них було закладено батьками.

Необхідність побожності у вихованні підтверджується словами Святого Письма: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!».

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

З видання  Жан Дюбуа – Педагогика / Брюссель 1997, Издательство «Жизнь С Боrом» ,125 с. (с. 40 – 43)

Без характеру буду опудалом

      Мої вітання, шановне товариство! До Вашої уваги пропоную статтю де описується для чого молодій людині потрібно працювати над власним характером і деякі поради, як це робити.

Стати людиною

Швидко мчить поїзд. Петро, через віконце, без уваги, дивиться на краєвид, що пересувається перед його очима, швидко змінюючись. Небо осіннє, сіре й тяжке, пригноблює йому серце. Туга…

Пересуваються луки, поділені рядами дерев, потім стернисті поля, інші вже зорані десь в недавньому часі; ще інші, вже зрівняні боронами, напевно ховають у собі зерно посіяне на майбутні жнива. На цей вид Петрові приходять в пам’ять слова одного професора: « Твої літа – це час сівби».

Я маю керувати своїм життям

Я мрію стати «людиною». Маю рацію: це моє право. І обов’язок. Але, щоб стати «правдивою людиною», насамперед маю виробити собі характер. Без нього буду тільки опудалом, поганою лялькою.

,

Виробити собі характер: він бо – цінний скарб, що вимагає довгої особистої праці, постійного зусилля, сильної боротьби. Треба загартувати волю, самому керувати своїм життям, а не лишати його на призволяще нервам, вибаганкам, інстинктивним поштовхам, пристрастям.

Також і тут треба сіяти, в мовчанці й постійній праці. «Сій думку, а збереш бажання; сій бажання, а збереш дію; сій дію, а збереш привичку; сій привичку, а збереш характер; сій характер, а запевниш собі долю».

Бути уважним під час нудного уроку в школі – це зерно для життя.

Не відповісти кулаком комусь, що заслужив собі на нього – це зерно для життя.

Зробити, шляхетно, приємність антипатичному другові – це зерно для життя.

Молитись уважно, коли уява веде на площу або перед телебачення – це зерно для життя.

Брати участь у грі, коли не хочеться, а тільки щоб створити повну команду – це зерно для життя.

Послухатися непривітного професора– це зерно для життя.

З таких зерен породжується характер.

Дрібка «людини» знищеної

Люди з характером завжди будуть переможцями в житті. Опудала, ляльки завжди будуть переможені, навіть якби були з золота й діамантів.

Який відгук мають ці ідеї в моїй душі?

Світ дуже потребує таких юнаків. Очевидно, із характером, переможців. Церква їх потребує, щоб розповсюджувати між знесиленими людьми радість царства Божого. Батьківщина їх потребує, щоб ними укріплювалась матеріально, культурно, науково, духовно.

Суспільство потребує таких, особливо нині, коли розніженість зветься «обов’язком дбання про здоров’я»; підлість – боязливість – «абсолютною неможливістю»; зречення принципів – обіцянок – «пристосуванням до обставин»; потурання лиху – «товариським духом»; неясність, нерішучість – «вміти жити».

Мої теперішні літа – це час сівби. А що посію, те й пожну.

Зараз розпочну, з бажанням, з ентузіязмом.  Дрібка часу втраченого – це дрібка «людини» втраченої.

                                              Молюся

Господи, хочу стати людиною, справжньою людиною, і тому хочу виробити собі характер, сіючи, під час дня, стільки добрих вчинків, особливо тих, що не даються мені легко.

Ти знаєш, що я -  слабий, не постійний. Допоможи мені Ти, покріпи мою волю, щоб я мав добрий успіх у цій такій гарній праці, у цій такій величній будівлі.

Вирішую

Виберу зерно між тими, що були перелічені вище, й буду «сіяти» його – рішучими актами волі – під час цього дня.

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

З видання «Так будується людина»/Самовиховання молоді/Українська Папська Мала Семінарія/Репринтерне видання на замовлення оо Селезіян/ Видавництво Монахів Студитів «Свічадо», Львів , 1992 – 122с. (с.7-9)