Без характеру буду опудалом

      Мої вітання, шановне товариство! До Вашої уваги пропоную статтю де описується для чого молодій людині потрібно працювати над власним характером і деякі поради, як це робити.

Стати людиною

Швидко мчить поїзд. Петро, через віконце, без уваги, дивиться на краєвид, що пересувається перед його очима, швидко змінюючись. Небо осіннє, сіре й тяжке, пригноблює йому серце. Туга…

Пересуваються луки, поділені рядами дерев, потім стернисті поля, інші вже зорані десь в недавньому часі; ще інші, вже зрівняні боронами, напевно ховають у собі зерно посіяне на майбутні жнива. На цей вид Петрові приходять в пам’ять слова одного професора: « Твої літа – це час сівби».

Я маю керувати своїм життям

Я мрію стати «людиною». Маю рацію: це моє право. І обов’язок. Але, щоб стати «правдивою людиною», насамперед маю виробити собі характер. Без нього буду тільки опудалом, поганою лялькою.

,

Виробити собі характер: він бо – цінний скарб, що вимагає довгої особистої праці, постійного зусилля, сильної боротьби. Треба загартувати волю, самому керувати своїм життям, а не лишати його на призволяще нервам, вибаганкам, інстинктивним поштовхам, пристрастям.

Також і тут треба сіяти, в мовчанці й постійній праці. «Сій думку, а збереш бажання; сій бажання, а збереш дію; сій дію, а збереш привичку; сій привичку, а збереш характер; сій характер, а запевниш собі долю».

Бути уважним під час нудного уроку в школі – це зерно для життя.

Не відповісти кулаком комусь, що заслужив собі на нього – це зерно для життя.

Зробити, шляхетно, приємність антипатичному другові – це зерно для життя.

Молитись уважно, коли уява веде на площу або перед телебачення – це зерно для життя.

Брати участь у грі, коли не хочеться, а тільки щоб створити повну команду – це зерно для життя.

Послухатися непривітного професора– це зерно для життя.

З таких зерен породжується характер.

Дрібка «людини» знищеної

Люди з характером завжди будуть переможцями в житті. Опудала, ляльки завжди будуть переможені, навіть якби були з золота й діамантів.

Який відгук мають ці ідеї в моїй душі?

Світ дуже потребує таких юнаків. Очевидно, із характером, переможців. Церква їх потребує, щоб розповсюджувати між знесиленими людьми радість царства Божого. Батьківщина їх потребує, щоб ними укріплювалась матеріально, культурно, науково, духовно.

Суспільство потребує таких, особливо нині, коли розніженість зветься «обов’язком дбання про здоров’я»; підлість – боязливість – «абсолютною неможливістю»; зречення принципів – обіцянок – «пристосуванням до обставин»; потурання лиху – «товариським духом»; неясність, нерішучість – «вміти жити».

Мої теперішні літа – це час сівби. А що посію, те й пожну.

Зараз розпочну, з бажанням, з ентузіязмом.  Дрібка часу втраченого – це дрібка «людини» втраченої.

                                              Молюся

Господи, хочу стати людиною, справжньою людиною, і тому хочу виробити собі характер, сіючи, під час дня, стільки добрих вчинків, особливо тих, що не даються мені легко.

Ти знаєш, що я -  слабий, не постійний. Допоможи мені Ти, покріпи мою волю, щоб я мав добрий успіх у цій такій гарній праці, у цій такій величній будівлі.

Вирішую

Виберу зерно між тими, що були перелічені вище, й буду «сіяти» його – рішучими актами волі – під час цього дня.

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

З видання «Так будується людина»/Самовиховання молоді/Українська Папська Мала Семінарія/Репринтерне видання на замовлення оо Селезіян/ Видавництво Монахів Студитів «Свічадо», Львів , 1992 – 122с. (с.7-9)