Великий секрет.Не закопати свій талант, даний Богом

Індіанське оповідання

        «… Коли зернятко з рук  старого рільника впало на землю  поміж великі зерна пшениці, залунав тихенький сміх між борознами. Як воно попало туди, це маленьке, смішне зерня?! Навіть старі трави у рові поруч не бачили такого! Високий овес, голосно промовив свою думку: « Почервонію, якщо з нього вийде навіть й один листочок».

Зернятко почувало себе пригнобленим від цих голосів погорди і зневаги, які вітер розносив по всіх усюдах; але воно не скорчилось, не погодилось на долю бути увесь час тільки малесеньким чорним зернятком. Воно ж теж могло щось робити! І почало мріяти, що може вирости високе – високе…навіть вище від кукурудзи.

«Хто зна, може й овес змушу почервоніти!» - подумало. Хотіло досягнути мети за всяку ціну. І не зважало, що грубі зерна пшениці сміялись з нього на увесь голос. Пустило коріння у вогку й соковиту землю…

Зима була дуже важкою для нього. Але прийшло літо, і прохожі, здивовані, вказували на високе деревце, що височіло над широкими ланами пшениці.

Прийшов туди також і Господь, побачив його й зрозумів велике терпіння під час зими, то і подумав нагородити своїм словом його довіря до себе самого: "Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з всього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його." (Матвія 13:31-32)  

І якщо важко вірити

Щось дуже важливе є для кожного із нас у цьому оповіданні.

Це зернятко, що впало з рук Божих на землю – це ти. Інколи в це важко повірити – повірити, що з зернята може вирости високе, могутнє дерево, що ти – особа – чудо, така, про яку пишуть у журналах, знімають сюжети, якою захоплюються, людина, яка надихає інших. Якраз саме у тобі (і це та таємниця, яку сьогодні тут відкриваємо) є сили, щоб стати великим деревом, більшим від інших! Є сили, щоб стати чимсь надзвичайним! Навіть якщо важко в це повірити, навіть якщо над цим сміються, як над зернятком гірчиці.

Доказ цього? Сам Ісус сказав: «…покликав рабів своїх(так і тебе) і доручив їм своє майно. Одному він дав п`ять талантів( мільйони доларів), іншому ж один талант…» - ось скарб! Непомітно для інших ти приховуєш, не знаючи, мільйони! Ісус не міг сказати неправди. Отож ти можеш бути мільйонером – і мільярдером! – якщо хочеш. Скарб є. Потрібно його відкрити, витягнути, кинути в торгівлю, купувати, вживати…

Так як старт чемпіонів

Признаюсь тобі, що тут, рука мені тремтить. Хвилююсь за тебе. Можливості бо є дві: або ти повіриш мені (краще – повіриш Ісусові) і, як зернятко, починаєш працю видобування аж до дна; або не повіриш мені: «гарна уява – казка» скажеш, і відволічешся від цієї статті. І тоді надходять мені сумні думки – ще один талант не відкритий, ще один скарб втрачений, знищений.

Так як корабель із золотом, що потонув на дно моря. Чи служить він комусь? А скільки таких є людей – втоплених кораблів, дуже багато – забагато в нашому світі…Живуть, гнуться як стебла трави, куди вітер подує. А могли бути деревами. Високими, плодоносними деревами.

Закінчився виклад думки, а тепер з терпеливістю думаю про тебе. Повіриш? Чи почнеш в цій хвилині нове життя, величне й перемагаюче, як старт чемпіонів?

Пригадую Ісусові слова: «Якби ти знав дар Божий!» Ця хвилина позначила б дату народження ще однієї великої, цінної людини на світі. Залежить лише від твоєї віри. Перший секрет, щоб виконати великі речі – це впевненість, що ти їх виконаєш.

Багато років тому жив один хлопець – Домінік Савіо. Не більший, як зернятко. Одного дня хтось сказав йому, що має скарб в собі… Від того дня він не залишився байдужим і вже за недовгий час про нього почали писати в часописах, книжках, 400 мільйонів католиків називають його «великим» святим. Йому вистачило хвилини, в якій він повірив у свій захований скарб.

Молюся

Я ніколи не думав. Господи, що в мені захований скарб. Але Ти впевнюєш в цьому мене. Мені Ти дав таланти:розум, волю, доброту, щедрість, захоплення найважчим і найбільшим завоюванням…

Допоможи мені, Господи, завжди краще відкривати цей скарб, що Ти мені дав, примножувати його, дарувати його щедро для добра тих, хто навкруг мене. Навчи мене ніколи не задовільнятися посередністю.

Вирішую

Беру аркуш паперу й пишу три добрі якості, що, на мою думку, я отримав від Бога. Дякую Йому й прошу, щоб він допоміг мені зберегти їх і примножити.

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

З видання «Так будується людина»/Самовиховання молоді/Українська Папська Мала Семінарія/Репринтерне видання на замовлення оо Селезіян/ Видавництво Монахів Студитів «Свічадо», Львів , 1992 – 122с. (с.10-13)