Помилки, що виникають при навчанні співу дошкільнят

Дуже люблю, коли мене запрошують на свято (садочкове, гурткове), своїх дітей, мої друзі. А яке свято без пісень? Та інколи крається серце, коли чую наругу над дитячим голосом. Не дарма в методичній літературі знаходимо, що основною вимогою до викладача (постановки голосу) має бути: « не нашкодь, не загуби краси дитячого голосу!»[1]. Щоб цього не сталось, спеціаліст, що працює з нашими дітьми повинен дуже добре знати всі нюанси: анатомічну будову та специфічні особливості голосового апарату, процес звукоутворення, діапазон дітей  дошкільного віку. Викладач повинен оберігати дитячий голос!

З розмов з колегами  - з чим часто доводиться зустрічатись: на репетицію, на свято приходить хтось з керівництва і  починається тиск на музичного керівника («Щось ваші діти тихо співають», «Нехай би діти щось сучасне співали, так буде оригінальніше» і тому подібне), допомогти береться вихователь і поза музичними заняттями дітей спонукають просто «кричати» ці пісні, а ще й, якщо музичний керівник недосвідчений, не опірний, то це продовжується і на музичних заняттях. Найгірше, коли це входить в систему.

№1 – занадто голосний спів

Голосові зв’язки у дітей такого віку ще не достатньо розвинені, голос дитини слабший ніж у дорослого. Діти дошкільного віку, для того аби заспівати, напружують їх. Дошкільнята, особливо молодшого віку, схильні до наслідування. Вони чують,  як гучно звучить голос дорослої людини, і намагаються співати так само. Це може пошкодити їм. Тому, навчаючи дітей, педагог повинен співати не дуже голосно. Розмовляти потрібно спокійно, без крику: діти часто переносять розмовну інтонацію на спів, а коли чують голосну розмову, можуть співати форсованим звуком. Треба привчати дітей говорити і співати спокійно, без напруження. Поступово діти звикають до оптимальної манери співу (не дуже голосно, але й не дуже тихо), а це сприяє природньму і правильному формуванню голосового апарата.[2]

№ 2 – невідповідність твору до можливостей дитячого голосу

Нині доволі часто дітям пропонують співати під фонограму. Цей метод співу, звичайно, має право на існування, проте сліпе захоплення ним задовольняє хіба що потребу вражень амбіційних дорослих, щоб все було «оригінально», «ефектно», «голосно». Фонограма полегшує життя педагогу, але відвертає дітей від музики.

Дошкільники співають тихенько, їхні голоси «швидко втомлюються». Виконати пісню на три – чотири куплети з діапазоном у шість – сім звуків можливо лише у старшому дошкільному віці. Тому недопустимо пропонувати вихованцям співати під фонограму – мінус пісню, розраховану на професійного співака, нехай і на перефразований текст.[3]

№ 3 – спів на холодному повітрі, в дощову погоду.

   Не можна дозволити дошкільникам співати на холодному повітрі, в дощову погоду, тому що це негативно впливає на голосовий апарат, а в методичній літературі рекомендовано  систематично перевіряти його(голосовий апарат)  у лікаря – фоніатра.

Отже, беручи до уваги вищенаведене, бережімо голос наших дітей, наших вихованців.
© Христина КАШЕЦЬКА

---

[1] Ябковська С.П. Формування вокальних навичок у співаків – початківців – Луцьк ПВД «Твердиня» 2009 – 78с.(с.4)

[2] Зінич Р., Кукловська В., Рудченко І., Шоломович С. Методика музичного виховання в дитячому садку / Р. Зінич, В. Кукловська, І. Рудченко, С. Шоломович; За ред. С. Шоломович. – Київ: Видавництво «Музична Україна», 1974. – С. 63.

[3] Магар О. Графічні рисунки у вокальній роботі з дітьми //Музичний керівник. – 2015. – № 11. – с.9.