НЕ ЗАГАНЯТИ В КУТ

Образно кажучи, дуже важливо не заганяти дитину в кут. Коли робимо зауваження, то дуже важливим є слідкувати не лише за інтонацією голосу, але й за тим, з якими саме словами ви звертаєтесь до сина чи доньки. На жаль, найчастіше при цьому використовуються епітети, які підкреслюють наявність сформованого характеру:  нечупара, дурень (-на) , лінивець (-ця), брехун (-ка)… Підсвідомо дитина розуміє – якщо вже мама так вважає, то старатися стати кращим ( -ою), чеснішим( -шою) немає можливості.

Найправильніше взагалі не давати дітям узагальнених характеристик, ані позитивних, ані негативних. Хоч помірно позитивні ще є допустимими (ти гарний хлопчик, ти кмітлива дівчинка). Але оцінювати вчинок потрібно відразу ж. І говорити наприклад так: «Навіщо ж ти насмітив? Давай тепер це поприбираємо…»; «Але ж ти говориш неправду, а тепер розповіж, як було насправді?».

У наведених прикладах видно головну відмінність традиційної оцінки від рекомендованої – в останньому випадку завжди є можливість для виправлення. Ви показуєте дитині довіру, піднімаєте її на більш високий рівень… Практично не буває, щоб таке відношення не викликало в її душі позитивного відгуку.

Не слід «заганяти в кут» дітей і в ситуаціях, коли та чи інша поведінка обумовлена конституційними особливостями. Ще в древні часи доведено, що всі люди діляться на чотири типи – холериків, сангвініків, флегматиків і меланхоліків. Сьогодні в науковій літературі є й інші терміни для характеристики типів вищої нервової діяльності: сильний врівноважений, сильний неврівноважений і т.д. Ці типи існують об’єктивно і хочемо ми цього чи ні, але й ми самі, і наші діти до одного із них належимо. Тому одні з нас надміру вперті, другі – вибухово – запальні, в третіх очі на мокрому місці. І дразнити сина, що він занадто чутливий і з будь - якого приводу може  заплакати, недопустимо – він в цьому не винний.

Та особливо негативно впливає на дітей таке виховання при нічному нетриманні сечі. Діти, як правило, хлопчики, і без докорів, закидів і покарань батьків болісно переживають цей свій недолік. А батьки дивуються: « Караю її кожний ранок, а вона все одна пісяє в ліжечко», -  досить характерна скарга мами на прийомі в педіатра. І коли говориш такій мамі, що не «все одно», а найчастіше « через це» - багато хто не вірить. « Ну що їй, важко попроситись в туалет?», - а якщо не важко, то пісяється спеціально, на зло.

Якщо б, як радить Януш Корчак, мами могли поставити себе на місце дитини, то вони б зрозуміли – не карати потрібно дитину, а пестити, не нагадувати про цю слабкість, а відволікати її увагу всіма доступними способами. Разом з обмеженням рідини ввечері, з шматочком оселедця чи в’яленої риби на вечерю (сіль затримує воду в тканинах і в якійсь мірі зменшує наповнення сечового міхура)відволіканням уваги – реальний шлях боротьби з цим «гріхом».

Механізми виникнення нічного нетримання сечі можуть бути різні – від анатомічного дефекту в області спинного мозку до чисто психогенного.. останній зустрічається найчастіше. І ось що при цьому відбувається. Після одного – двох таких випадків (з ким з дітей такого не ставалось) батьки починають посилено нагадувати, а то й сварити і карати дитину. Дитина й сама хоче прокинутись сухою, але як наслідок того, що вона постійно думає про це, наступає парадоксальна реакція – випадки нетримання сечі частішають. Тому, що в мозку утворюється домінанта, вогнище збудження. Це заважає дитині заснути. Дитина з муками чекає, коли ж вона захоче пісяти, з тим, щоб не пропустити цей момент. Але втома бере своє – вона засинає… І тут же, дослівно в сам момент засинання дитині сниться сон ( а що тут дивного, вона ж лише про це думала), що вона вже в туалеті, що можна, нарешті, розслабитись і…

В. Владиславський

Підготувала Христина КАШЕЦЬКА

Джерело:  Настольная книга родителей/ Сост. В.З. Солоухин. – Мн.: Выш.шк., 1991. – 302 с.:ил. (ст. 140 - 141)