ПРО ЩО ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ?

До двох років навіть хлопчики (вважається, що в нормі дівчатка розвиваються трішечки скоріше) починають досить багато і активно говорити. Звичайно, мова їх ще «пташина», ще зовсім не кожна людина їх розуміє, і незважаючи на це, в житті дітей настає новий відтинок часу – це період мовного спілкування з дорослими. Придивившись, переконуєшся – діти до цього готові, вони йдуть на контакт із задоволенням. Нашому Богданові, скажімо, ніколи не було складно повторювати одне і теж слово і десять, і двадцять разів – до того часу, поки співрозмовник не зрозуміє і не повторить його правильно.

Але, як не дивно, до розмови з дворічками, виявляється, не готові дорослі. Нехай не мама, але вже тато, бабусі та дідусі, а особливо більш далека рідня і знайомі – обовְ’язково. До такої міри, що спостерігаючи за бесідою дуже багатьох з перелічених осіб з Богданчиком, не раз виникали сумніви у інтелектуальних можливостях саме дорослих.

-         Як ти називаєшся? (І це рівно через одну хвилину після вигуку: «О! Гляньте, який Богданчик вже великий!»).

-         Яке твоє прізвище? (Чесне слово, дивна людина. Та ж ти мій родич, невже не знаєш?).

-         Ти відвідуєш ясла? (А я ж чув, як щойно обговорювалась проблема інфекційного мононуклеозу, який я «підчепив» в яслах. Для чого ж запитувати?)

-         Кого ти сильніше любиш – маму чи тата? ( А ось це заборонений прийом. Невже дорослі не розуміють, що задавати таке каверзне  питання категорично заборонено – дитину не потрібно ставити перед вибором!)

-         Покажи, де дідусь Микола? Де дідо Віктор? ( Але ж ви це самі прекрасно знаєте. Але ж дурні ці дорослі.)

-         Дорогі мами і тати, бабусі й дідусі, тітки і дядьки! Не вважайте нас, малюків, розумово відсталими. Думайте, про що з нами розмовляти. Я, наприклад, з радістю відповім вам, куди я ходив зранку, що бачив на вулиці, в що бавився надворі, назву своїх друзів з майданчику, розповім, як ведмідь попав ногою в колоду і її (колоду, а не ногу) довелось відпиляти. Я із задоволенням продемонструю свої автомобілі і катери, намагатимусь з кубиків та паличок збудувати дім для їжака чи гараж «швидкої допомоги»…Але…

    Заходить новий гість. «Привіт, Богданчику! Як ти виріс. А ти знаєш, як ти називаєшся?» (О Боже, до чого ці дорослі примітивні!)

Підготувала  Христина КАШЕЦЬКА

З видання  Настольная книга родителей/ Сост. В.З. Солоухин. – Мн.: Выш.шк., 1991. – 302 с.:ил. (ст. 170 - 171)