ЛЕГЕНДИ ПРО ЗОЛОТУ РОЗУ

Львів. Міський арсенал. За його мурами в південно – східному куті середмістя, з давньоруських часів,  проживала єврейська громада. Квартал формувався при нинішній вулиці Федорова, точніше тій її частині, що між сучасними вулицями Староєврейською і Руською.

Серцем кварталу була синагога. У 1580 році голова єврейської громади Ісак Нахманович викупив у міста площу і побудував на цьому ґрунті власний будинок та приватну родинну синагогу. Синагога дістала назву „Турей Захав” або „Золоті ворота”. Проіснувала до 1942 року.

Зараз на згаданій території  є місце пам’яті „Простір синагог”.

А колись тут було навіть дві синагоги. Стара міська божниця стояла якраз навпроти арсеналу з 1555 до 1798 року і саме на її місці з’явилась вищезгадана „Турей Захав”,а люди ще з тих часів покоління в покоління називали її „Золота Роза”. Скільки книг, скільки людей і кожен розповідає походження назви по – своєму.

Я вибрала три версії. Ділюсь з Вами.

Під час екскурсії

№1 Чи то від імені Рози, чи від великої мозаїчної розети, викладеної на підлозі храму?

У 1580 році Ісак Нахманович викупив у міста площу і побудував на цьому ґрунті власний будинок (вул. Федорова, 27) та приватну родинну синагогу. Саме на ділянку в єврейському кварталі зазіхали ченці – єзуїти. Євреї відстояли свою божницю. Цьому сприяла невістка Нахмановича Роза.. Чи то від імені Рози, чи від великої мозаїчної розети, викладеної на підлозі храму, в народі синагогу назвали „Золота Роза” [1].

№2 Пані побожна, вдова доброти незрівнянної – називалась вона Роза.

Ось як цю легенду подає Юрій Винничук:

У 1603 році король віддав ділянку для будівництва єзуїтського костелу неподалік Волоської церкви. Але раніше на цьому місці голова єврейської громади Ісаак Нахманович розпочав будівництво синагоги. Почалась судова тяганина, яку євреї програли. Єврейську громаду охопив розпач.

Але жила ві Львові пані побожна, вдова доброти незрівнянної. Називалася вона Роза. І ось вона, побачивши, яке лихо спало на голови її народу, і чуючи його плач та зітхання, офірувала весь свій маєток на викуп святині, але церковні урядники й слухати не бажали.

„Хай сама прийде з грошима в руках!” – таке було останнє слово єпископа.

Роза була така вродлива, що кожного могла вродою зачарувати. І боялась вона мужів, а особливо тих, що не мали жінок. Але вона розуміла, що коли не піде, то ніхто за її люд не заступиться. І пішла Роза до єпископа, а той як на неї глянув, дар мови втратив і зажадав, щоб вона у нього зосталася. Роза поставила умову – повернути святиню. Єпископ підписав папір, а Роза зосталась у єпископа. Велика радість опанувала євреїв. Ніч проминула для Рози, як довга смуга терпінь. А вранці отруїлася Роза, щоб не жити з плямою ганьби. Але життя її не стратилося намарно – Роза навіки увійшла до пантеону мучеників, а синагогу назвали її іменем [3].

Синагога "Золота Роза". Акварель А. Каменобродзького, поч. XXст

№3 І була в столиці краю наречена побожна та добра на ім’я Роза....ще в батьківському домі за доброту її називали Золотою Ружичкою.

Як це переповідає єврейський історик Маєр Балабан:

Було то за польських королів. Давню святиню знищила пожежа і збирали пожертви на нову муровану. З різних країн, з якими Львів гендлював, пливло золото, та й саме місто було багатим і побожним. Дах нової святині мав бути гарним і високим – щоби було видно довкола, сповіщаючи далеко поза мури, яким великим є Володар Ізраїлю. І була в столиці краю наречена побожна та добра на ім’я Роза, - як рожа, яка розсилає довкола свій запах, так вона роздавала милостиню між бідняками, її дім був притулком для бідних, нещасливих, голодних. Ще в батьківському домі за доброту її називали Золотою Ружичкою ( die guldene Rojze). Та наречена, яка бачила людський біль і відчувала його, офірувала весь свій маєток на викуп святині. Але костельна влада не хотіла про це й чути. Не допомогли жодні її старання. – Хай сама прийде з грошима, - було останнє слово єпископа. Роза завагалася – вона була гарною і зачаровувала красою. Однак пішла до єпископа і на його пропозицію залишилася в нього, за що він віддав святиню її братам. В громаду прийшла велика радість, з вікон святині довкола полилося світло, яке було видно аж до єпископа. Роза це бачила. Здійснивши місію, вона пішла з життя. А жидівську наречену оплакують донині.

Як будете на тій площі – згадайте легенду, а ще, підійдіть до „Простору синагог” – там є цитати визначних євреїв, що пов’язані зі Львовом. А поруч, біля „Галицької жидівської кнайпи ”Під золотою Розою”, є макет зруйнованої синагоги [2].

Джерела:

1.   Львів: Туристичний путівник/ Загальна редакція Андрія Рудницького. Наукова редакція, авторське упорядкування та макетування Юрія Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 1999. – 548с., 975 іл. – Перше видання (с.62 – 63).

2.   Оксана Бойко. Синагоги Львова, Львів: ВНТЛ-Класика, 2008(с. 101).

3.   Юрій Винничук. Галицька кухня. Історія, рецепти та обличчя/ Автор ідеї та керівник проекту: Юрко Назарук, Львів – 2014 (с.354)

Світлини, текст  - Христина КАШЕЦЬКА©